постріли густіють, але падають ледь чутно,
нитками запах рути кріпить мене до землі.
як нестерпно і тихо ми з тобою пливли
повз ці хвилі,
чи інакше уміли?
ти скажеш розлючено "ні".
у труні кольоровій червоного значно більше,
ти вирішуєш море
як власну сканвордну нудьгу
і слугуєш терпінню,
вбачаючи в ньому слугу.
розсипаються зранку
скоцюрблені галочки-хрестики,
обеззброєні месники
смерть надпивають терпку.
розливаєшся водами,
в тріщини сіль забиваючи
і караєш терпінням в далекі
й глибокі рови.
чи інакше буває ніколи уже і не знатимеш,
як не чуєш,
то краще у безвість криваву пливи...
важкі вірші зараз, справді
от у мене в прямому ефірі була Христя Венгринюк в четвер, вона розповідала, що зараз до друку готується альманах поезій про Євромайдан, хотіли щось з того прочитати в ефірі,але всі вірші настільки важкі, що по-моєму, ми б там плакали без упину
в будь-якому разі про це писати треба, бо це наша історія