Твоє серце надто спішить кохати
А за коханння часто треба платити болем
Тому втікаєш у себе
втомившись від математик
І тиняєшся містом наче перекотиполе
Чи вірніше - перекотимісто
Знаю напевно звучить банально
Та ми зліплені з тобою з одного тіста
Обминаєм райони спальні
І не боїмося опівночі
завітати на кладовище!
Беру вище:
нас не здивує коли рак
над містом засвище!
Так
я також перекотимісто
тиняюся вулицями щастя і болю
Відкриваю для себе в тобі нові острови. Ти не перестаєш приємно дивувати багатогранністю. Дуже сподобалось мені таке читати! Поринула й у свої спогади про опівнічні прогулянки кладовищами)
Олександр Букатюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00