--Колись же він любив мене так само.
У небо запускали голубів.
І мрії уквітчали чудесами,
І говорили поглядом,без слів…
Його думки палали тільки мною,
Я зовсім не боялась самоти.
Тепер же він відібраний тобою,
Майбутнє перекреслено, а ти…
--Я теж його кохаю до нестями,
І розумію,що не відпущу.
За прірву, що застигла поміж вами
Я теж занадто дорого плачу.
Він у душі свою ховає зраду,
Та правда,знаєш, в кожного своя.
Йому дарую пристрасть і розраду
І вже без нього не існую я.
--А як мені надалі в світі жити?
І хто тобі дав право на таке?!
Його не можу просто відпустити,
Та й з ним життя болюче та гірке.
В його очах тебе не приховати,
Та догорають спалені мости.
Я все життя буду його кохати,
Тебе ж я проклинатиму,прости…
--Я шукала це щастя так довго,
І чекала,коли він прийде.
Я без нього,мов небо без Бога,
Та й тебе розумію,тебе…
Я зробила цю прірву між вами,
Все надіючись на чудеса.
Не кидайся давкими словами—
Нас розсудять колись небеса !
За гріхи усі мають платити,
Та кохання—хіба ж бо то гріх?!
Ти клянеш, а я буду молитись
І за себе,й за тебе, за всіх.
Классно!Такое сплошь и рядом,..но это лучший из случаев,..обычно не так!..
