Накуй, зозуле, ще годочок.
Бо, кажуть, вмієш віщувати.
Ще раз... іще хоча б разочок...
Рік у житті - це так багато.
Не все написане - важливе,
Багато слів сказать ще мушу.
А ти - створіння незлобливе,
Пташинко, кукай, не рви душу.
Напевно, добре тобі жити
Зозулею в зеленім гаю,
Та ти не вмієш так тужити,
Як я, за милим, рідним краєм.
Чому замовкла? Де твій голос?
Років для мене стало жаль...
А дома зараз стигне колос
І в маминих очах печаль.
Простіше, пташко, тобі жити
Не знаєш смутку і жалю,
Та ти не вмієш так любити,
Як я, Вкраїноньку свою.
Накуй, зозуле, ще годочок,
Бо так важливо ще мені
Побачить хату і садочок
І батька очі голубі.