За хмарами не видно було сонця,
І майорили стяги серед міста.
А ми дивилися крізь спини охоронців
На того піаніста-екстреміста.
Він глянув на нас карими очима,
Сказав щось наче "Славні запоріжці!",
І піаніно під його замерзлими руками
Давало звуки лагідні і чисті.
Він грав, і музика впивалася у хмари,
І колихала найрідніші прапори.
Раптово визирнуло сонечко ласкаве,
І дослухалося уважно тої гри.
Він грав, і всі завме́рли, ніби в церкві.
Не чутно було галасу і скрипу шин.
І щемно заридала Піккардійська Терція,
"Гей, плине кача" - сум і біль руїн.
Він грав, від холоду рятуючись завзяттям.
Ці ноти серце рвали на шматки.
Він грав - наперекір зневазі і прокляттям,
Й душею начебто ставали вищі ми.
Він встав, і "Ще не вмерла..." залунала,
Кричали люди: "Браво! Молодець!"
Згори за нами тихо наглядала
Героїв сотня. І всміхалася з небес.
04.04.14
Після виступу піаніста з Майдану у Запоріжжі
