Шумлять тополі за моїм селом,
Журливо-журно хилять свої віти,
Чи вже пташки, чи літечко втекло,
Чи сонечко не так уже їм світить.
Лиш тільки вітер плутає гілля,
Лиш тільки листя бронзою спадає,
Сивіє даль, і воронить рілля –
Мої ж тополі в далі заглядають…
Кого ждете ви, добрі дерева?
Чому у вас на віточках росини?
Чи лист спада – чи то дзвенять слова
До вже дорослих донечки і сина?
Мені здається: хвилька – і на шлях
Ви за листочком ступите в пориві…
Не листя я тримаю у руках –
А дні своєї юності щасливі.
Тулюсь до вас, тополеньки мої,
Як я колись тулив своє кохання –
Десь серед віт співали солов’ї,
І сонечко всміхалось на світанні.
Я йду в село – куди ж ви спішите?
Що шумите в осінній день журливо?
В дорогах я стомився, та зате
На серці і душі моїх щасливо.
