Йти в темряві
тримаючи в руках свічку,
І маючи в кишені запальничку
Не те, що безглуздо,
А й небезпечно
На щось навернутись.
Ніби просити у пеклі
Останній ковток води
Скоріше воно замерзне,
Ніж ти встигнеш
Почерпнути.
Немає такої ціни,
Яку би ти міг сплатити,
Бо не туди надсилаєш рахунки
Небо те джерело,
З якого ти колись зможеш
Напитись,
Якщо тобі пощастить.
Земля жадно вбирає
До останку всі краплини,
Які не встигли
випарувались на сонці.
А небо щедро їх дарує,
Не просячи нічого натомість,
Лиш зрідка молитву
І погляд у небесний простір.
Поглянь в небо
На промінь Світла
Розвій темряву
і запали свічку.
І йди далі
Не ховаючись від світла,
Бо від нього, як і від себе
Не сховаєшся.
Сильно сказано! Всі поети шукають світла. А знайшовши - несуть його іншим....
Сабріна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, але я його і не втрачала, хоч і буває деколи холодно і туманно. В найтемнішій і найчорнішій душі найлегше сховатись світлу, тому що його там ніхто не буде шукати. Пригощайтеся світлим, хоч люблю я більше темне))
