Вона тобі сьогодні не подзвонить. І ти знаєш, що не подзвонить і завтра. І можна було б втекти від цього клятого чекання, калатання нестримного серця при найменшому натяку на телефонний передзвін, і набрати ті заповітні цифри її номеру. Але слабкі пальці не слухаються, натискають лише на шість цифр, відпускають слухавку. І чому саме в такі моменти ти стаєш несмілим, безпомічним і стриманим?
Вона завжди так уходила від тебе, мовчки. Без сліз і без слів. Це в її стилі. Залишаючи тебе одного, самотнього і такого нещасливого посеред останку вечора. І кожен раз схожий на дежавю, і кожен раз вона дарувала ніби останній погляд, безжалісно розчиняючись у повітрі, а ти ще бачив її, чув її голос, ховався в її ароматі, відчував дотик тонких пальців.
Ти не хочеш згадувати, скільки разів це дежавю з’являлось у твоєму житті. Багато. З моменту вашого знайомства. Чи твого знайомства з нею. Бо вона ніколи не наважувалася заговорити першою, тим паче, зробити перший крок, навіть якщо й дуже хотіла. Ти згадуєш її „кохаю”, яке вона ніколи не промовляла вголос. Проте ти знаєш, що саме це вона відчувала. Ти знав її і водночас не знав. І, можливо, хотів би жити без неї, але не можеш. Не вмієш. Вона була зрозумілою всім, окрім тебе. І залишалось лише вгадувати...
Гей, друже, іди звари каву, чи почитай щось, або поспи. Ні, краще не засинай, бо знов побачиш її у своєму хворобливому сні такою красивою і самовпевненою, боязкою та особливою. Але вона далеко. І тільки телефонний апарат може стати посередником між двома світами.
Досить мріяти – кажеш ти, і майже віриш у ці слова вона ж не подзвонить, не згадає, не думає про тебе... Може, це востаннє? А якщо це востаннє? Хіба, ще не звик?
... Крик моєї самоти, зойк душі у темній кімнаті – а ти й не помітив, як сонце цього дня зайшло за обрій, подарувавши темряву, – розливається несамовитим телефонним передзвоном. Пальці за звичаєм тягнуться до слухавки...
– Пробач... – шепче вона. Ти чуєш ці слова ніби вперше. Ти чуєш її голос, ці сльози, які вона так старанно намагалась приховати. Боже мій, ти знову чуєш її! Дежавю...
ID:
49407
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.11.2007 22:30:37
© дата внесення змiн: 30.11.2007 22:30:37
автор: Муза
Вкажіть причину вашої скарги
|
