Що не день - наче вдих чадом спалених шин,
Постріл в спину від Каїна-брата.
Хто зі сплячки цих демонів зла воскресив,
Щоб наш дух волелюбний розп'яти?
Що не день - морок віч хижих орд москальні,
Знавіснілих від "Слава Вкраїні!",
Що виплескують гнів, мов цариця на Січ,
Так, мов ми без вини щось їм винні.
Що не день - страх падінь у провалля біди,
Де нема й на життя уже права,
На цім дні ріки сліз збожеволілих вдів,
Чиї рани відча'ю кривавлять.
Що не день - вир зневір, круговерті нещасть,
У які ми засмоктані Звіром,
Де могили героїв так гучно мовчать,
Аж у скронях випалюють діри...
Вигоряє душа, мов стерня від пожеж,
Що не день - розроста попелище.
До яких ти дозволиш дійти, Боже, меж
Цій орді, що Вкраїну так нищить ???
Я вже читала, Наталочко, але Ваш вірш можна читати триста п'ятдесят разів і кожного разу він проймає до найвіддаленіших нейрончиків.
валькірія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Люба Патарочко, 350 разів таке пропустити крізь серце - це важко... написала його, коли почула про тих чотирьох юнаків, яких розстріляли за єдині лиш за слова "Слава Україні"... дуже боляче і сумно від такої реальності
