Зове мене чомусь вона,
Дорога до Люботина
Озерний край, сталева путь,
Де рейки стомлено гудуть
А поїзди, а поїзди
Біжать сюди, біжать туди…
Приспів: Ледь задимлений світанок…
Попід вербами полин…
Яблуневий полустанок,
Чарівливий Люботин!
Таке усталене буття
Вокзал – немов би центр життя
Когось диспетчери зовуть
У Харків овочі везуть.
А на пероні, там, де сміх,
Гурт машиністів молодих.
Приспів.
Тут рясно яблуні цвітуть
Тут на пероні друзі ждуть.
Під’їхав поїзд, потім зник
З вагона погляд, ніби крик…
Дубів столітніх люба тінь…
Ах, Люботин! Ах, Люботин!
