Свiтло i тьма, тлiння i вiчнiсть, вiра й безчестя складають цей свiт i потрiбнi одне для одного. Хто тьма — хай буде тьмою, а син свiтла — хай буде свiтлом. Вiд плодiв їхнiх пiзнаєте їх.
( Г.Сковорода)
Скільки літ плаваю горіховим човником
Синім морем від острівця до острівця –
Вітер напинає вітрило зі шкіри ягняти,
Горіхова шкаралуща тріщить від хвиль
А човник все далі та далі – між островами:
Острови якісь різні всі: маленькі та великі…
Одні геть порослі садами та травою –
Інші пустельні та холодні.
Боязко торкатися човником берега:
На пустельних берегах бродить
Бородата Каїнова душа -
І все проситься бути ріднею…
А в порослих острівцях скелі височіють –
Кам’яні та склянів скелі.
Крізь скелі кришталю люблю дивитися:
В них я бачу чорно-білий світ,
Як білий день та чорна ніч.
Можу вічність дивитися я крізь скло
І відшукувати сліди стертих фарб:
На білих та чорних словах,
На білих та чорних дорогах…
Я все те хочу розфарбувати
В найкращі кольори сонця та моря,
Стиглого жита та безхмарного неба -
І хочу додати веселку…
Скло не заважає моїй праці –
І веселка бринить у кожному слові,
Все переливається промінцями…
А на порослих островах – кам’яні двері.
Великих зусиль треба, щоб відкрити їх…
Бува, відкрию – а за дверима чорно та біло:
Слова чорні та білі, чорні та білі плоди,
Дороги та будинки чорні та білі –
І люди всі чорні та білі.
«Чого ж воно так?» - питаю у дверей,
«То не для тебе все!» - скриплять двері,
Закриваючи світ двох кольорів, -
«Там вже хтось малює веселку,
І змішує лише йому відомі фарби!..»
Отож, мандрую горіховим човником,
Вітер напинає древню шкіру ягняти –
Мільйони островів чекають, вітер пронизливий,
І не весло в руках – а посох з голяками…
