Я не люблю коротке слово «екс».
Воно, як постріл з полум’ям і димом.
Заряди не бувають холостими
При цьому. Й не трапляється чудес.
Не влучити у ціль недопустимо.
Інакше не доречне слово «екс».
Я не люблю безжальне слово «екс».
Воно завжди символізує жертву.
Щоб виринуть йому, щось мусить вмерти,
Чи до землі спуститися з небес
І сподівання чоботом розтерти.
Cюди цілком годиться слово «екс».
Я не люблю лукаве слово «екс».
Воно мені нагадує удавку.
І десь внизу під нею є підставка,
Щоб потім, коли буде інтерес,
З-під ніг прибрати – і гряде відставка.
В такому разі теж говорять – «екс».
Я не люблю вчорашнє слово «екс».
Воно, як щебінь в золотій оправі,
Як згаслий шик у ряботинні слави,
Чи нібито на пенсії прогрес
І на якісь права не має права.
Й тоді безпомилково кажуть – «екс».
І ненавистю пахне слово «екс»,
Якщо воно торкається любові.
На ньому виступають краплі крові,
Й коли об дружбу точить кігті стрес,
Бо чавить серце ведмедище-прес,
І ми на божевільний крок готові!..
Хоча б подовше не почути – «екс».
