Жуйко моя! Аморфно-розімліла, нескінченно довго жована, знесмачена і терміново
маєш бути ліквідована - шляхом утилізації...
Мово моя...Ще вчора струменіла...Ти - нужденна і зіпсована, і страчена чужинським словом
руто-м`ято пасинкована - тупим серпом по нації...
Небого...Кришталево-солов`їна, виплакано-виплекана, правічна і рожденна в небесах,
з мелодій сонця викохана - що ж з тобою діється?!
Цей слОган металевий, на підміну, та невже в тобі таких нема?..Непересічна,
незнищенна - де ж краса твоя? Коли туман розсіється?..
...Не томиться чоло жувати каучук, стискати щелепи щосил...
І не соромляться наглО вживати чужий звук - хто їх просив?
Хоч "ноу-хау", хоч "імпічмент", зазіхають, псують річ вщент!
Хтось перший візьме, "запозичить", а згодом вже всі "шпрехають", картаючи акцент...
І нащо?.. Та ж візьми, ледащо, відшукай у рідній неньці-мові,
найкраще і влучне, та гідне, повне сенсу, слово...
А то, виходить, як у тій рекламі - ніде правди діти!
Що, іноді, жувати краще (менше драми), аніж говорити...
06.04.2006 рік
Оценка поэта: 5 Співпадає з моїми переживаннями. Ми забуваємо рідні слова. У нас навіть не вистачає слів вигадати собі псевдо. Все треба у когось позичати.
