Розмите світло відмира
крізь товщу сірих вод Луари,
і затихає звук волань
і реготи берегові...
А поруч голий, як і ти,
з тобою зв’язаний до пари,
поза порогом небуття
скінчив ковульсії свої.
Якщо ти греків цитував,
то голові твоїй—на палю,
її з тріумфом пронесуть
під танці й радісні пісні,
а ні — то буде дно ріки
і наречений—кожній кралі;
не відцурається ніхто
«республіканської» рідні.
Безумства людського жнива—
і пошук спрощення у смерті,
прямобіжуча і дзвінка
стрімка видайність гільйотин.
Вінець «просвітлених» умів
у їхній п’яній круговерті --
захолоділі гори тіл
і їх скривавлених частин.
А ще попереду—Гулаг,
страхіття помсти і покари,
у топках спалені живцем,
для себе вириті рови,
але у мозкові чомусь—
«весілля» на плотах Луари,
червоний регіт крізь розрив
тонкої, мов папір, кори.
