Ця дівчинка в червонім сарафані —
вона хотіла, щоб її любили,
розшукувала тих, кому погано,
давала свої іграшки задурно,
лише за похвалу собі прилюдну,
за дружбу і за відданість—до гробу.
В душі вона невпевненість ховала
і все ж втрачала друзів по одному,
тікали вони — потай чи відкрито —
і недалеко юрмились, невдячні.
Здавалось їй — сміються вони з неї,
із щедрості великої кепкують,
звертаються до решти, хто лишився,
на зраду їх так само підбивають.
І ось уже остання з її подруг —
ота, що з нею бавилась найдовше,
із тих, що так звикаєш-присихаєш,
що бачиш їх додатком безголосим
до себе, що завжди при тобі буде, —
для затишку, і кпинів, і престижу —
й вона убік почала поглядати,
до гурту потягнулася чужого,
зробила крок у сторону несміло,
два береги схотівши поєднати.
У дівчинки в червонім сарафані
в очах, мов серед бурі, потемніло,
опора під ногами подалася,
в свідомості крутилося «це зрада»,
і все в ній збунтувалося панічно,
як зранена тварина, скавуліло,
у череві росло бажання помсти,
жорстокої покари за образу.
Ця подруга—остання, найвірніша —
ще довго дивувалася : «за віщо?
чому мене катовано найтяжче,
розтерзано, обідрано, побито?
Чи ж мушу в добровільному союзі
розплачуватись кров'ю за свободу
розширювати коло своїх друзів,
розвідувати берег невідомий?»
Величний світ, немов старезний батько,
засвідчував могутністю мовчання
в космічну даль задивленого сфінкса,
що колисав зорю цивілізацій:
не з гострих протиріч непримиренних
ростуть апокаліпсису почвари —
а з ревності , розгубленості, страху,
щенячого тонкого скавуління...
Вікторія Торон
"...не з гострих протиріч непримиренних ростуть апокаліпсису почвари - а з ревності, розгубленості, страху, щенячого тонкого скавуління..." - оч.хор. Ви ще й графічно можете - я так поки що не вмію. А образ дівчинки в червоному сарафані дуже мене "торкнув". Колись був зробив фото малої - ранок, туман, жовта трава і дівчинка у червоному вбранні, у червоному капюшоні. Ось що тоді занотував:
Откуда ты пришла, куда идёшь,
Скажи мне, девочка с косою,
Которую ты с осенью сплетёшь,
С туманом, с желтою травою,
Со всей Вселенной и со мною...
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже гарний вірш для дочки--сподіваюсь, що вона оцінить.
Щодо останніх рядків мого вірша...Вірш було написано з місяць назад,
і мене увесь час мучило відчуття, що я читала або чула щось подібне
за інтонацією до цих останніх рядків. І сьогодні згадала:
"This is the way the world ends
This is the way the world ends
This is the way the world ends
Not with a bang but a whimper.
(T. S. Eliot)
