Любов, коли в час пізній страдницької ночі
в моїм замку ти золотим ключем дзвеніла –
відкрились двері в льодяну пітьму охоче
і білим образом мене ти осінила.
Все освітили тут твої алмазні очі,
з моєї чаші прохолоду ти надпила,
поклала голову на подушки дівочі,
своїм безстидством і безумством полонила.
З тобою я в піснях, з тобою я сміюся,
як пес, коли ти спиш, до ніг твоїх тулюся,
весняний запах твій несу в душі глибини,
тремчу коли замок ключем торкаєш знову,
благословляю ніч ту страдницьку й чудову,
бо у моїм житті цвітеш тепер невпинно!
Delmira Agustini
El intruso
Amor, la noche estaba trágica y sollozante
cuando tu llave de oro cantó en mi cerradura;
luego, la puerta abierta sobre la sombra helante,
tu forma fue una mancha de luz y de blancura.
Todo aquí lo alumbraron tus ojos de diamante;
bebieron en mi copa tus labios de frescura;
y descansó en mi almohada tu cabeza fragante;
me encantó tu descaro y adoré tu locura.
¡Y hoy río si tú ríes, y canto si tú cantas;
y si duermes, duermo como un perro a tus plantas!
¡Hoy llevo hasta en mi sombra tu olor de primavera;
y tiemblo si tu mano toca la cerradura;
y bendigo la noche sollozante y oscura
que floreció en mi vida tu boca tempranera!