Я тримала в руках твоє фото,
Доторкалась пальцями по ямочках на твоєму обличчі,
дивилась просто в очі. В зелені, такі рідні очі...
Посміхалась тобі, говорила, як скучаю... Чула твій голос
щодня по телефону. Ти дзвонив мені, як тільки приходив вечір.
Розповідав, про те як пройшов твій день і
що ти сьогодні бачив. Я слухала тебе і боялась навіть подумати,
що ти може бути більше ніж друг.
Здавалось, якщо подумаю, то назавжди тебе втрачу.
І більше ніколи так і не побачу цих зелених, липових очей.
Я боялась чогось більшого. Боялась того, що ти від мене не на рік старший, а аж на цілих 7 довгих років. Цей вік хоч і нічого не означає, але ламав трішки мене.
І все, що мало відбутись відбулося. Два дотики, погляд, що різав вологу від поцілунків білизну в низу живота, Три слова "Я кохаю тебе", безмежна кількість невдалих спроб позаду і все, що кожну ніч приходило у твій сон так і сталося. Одна зустріч. Всього одна нещасна зустріч і ти закарбувала на все життя своє ім'я на його серці.
Всі проблеми труднощі в мить зникли. Він прийшов, він тут, він поряд. Ти вже доторкаєшся до нього на яву, а не лише на фото.
Він зробив тебе найщасливішою.
У моєму житті з'явився ще один найдорожчий. У мене є ще один Рома.
Добрий, розумний, турботливий Рома.
І якщо Бог буде готовий виконати всього одне моє бажання. Я не роздумуючи загадаю, аби до кінця взаємно любити одного, такого рідного і коханого Ромчика.
