тарасе
от ми й зустрілися.
Ніби не в тому
І ні в іншому житті
Між цих прогалин
Як на порогах річки
Що несе свої і наші
Спогади
Кудись. Далеко.
І нікому тут не легко
І бісеня не видає гарант життя
Й недоторкане пекло кличе
Зараз це ти
А завтра ми
З пітьми до мороку
Кроки для зради легкі
Ні. Не передректи
Яким й кого наступним
Зачепить бік як на порогах
Тої швидкоплинної ріки
Що є життя. Бурхливе
І помірене водночас.
А у очах відбито
Залишок війни
Що не була,
Але застала ненароком!
На тій стежині.
Де так здалося
Вірно вивірені всі шляхи
Та вкотре знов привозять домовину
Я подумки спалив би все!
Що було ненароком
Наклав би вето
Набив би пику
Не тобі собі…
Щоб помилитися
І встати раптом з ліжка
Вспітнілим до нестями!
Дивився на невидні рани
Твого сумління, друже
Я так хотів помилки досягнути
Гірше ніж тої нірвани.
Та то було раніш.
Не збити. Вбити і перестріти
І разом на хресті
Як корабель об пляшку
В довге плавання у море
Віднести.
Нема його
Нема і спогадів.
Тож…запитав наївно:
-Чим можу ще допомогти?
Затримка у тунелі погляду:
….-облиш…що міг зробив вже ти
Звучать слова
Без крихти докору.