Одного дня..
бажала все забути,
отим думкам несила вже плести
тенета мрій, вагань, а ще.. почути б
й побачити глибинну суть мети.
Одного дня..
схотілося на волю,
бо те минуле важило, але..
вважалося нездійсненним й до болю, -
тягнуло вниз до вічної зими.
Втекти від себе - досить нереально.
Можливо вирушити в путь, туди, де сон
та там незручно, сумно і печально, -
я не піду у той непроханий полон.
Навколо серця докори сліпі,
душа давно вже тихо десь жевріє.
Чомусь так тихо сльози "не мої"
показують, що час - не на папері.
Одного дня..
все змінить слів куплет,
а може погляд, кинутий востаннє
та воскресить сліпучий вир планет,
поверне сенс краплинами Кохання..