Чекаю на зупинці,
Автобусу довго нема.
Промерзли щоки й мурашки по спинці.
Наблизилась люта гроза,
Сховалося соце за обрій,
Автобус,так й не прийшов.
Дочекаюсь я може інших?
Пасижів хотя ж із метро.
Нікого не видно,
Жодної душі поблизу.
Лише дощ по зупинці,
Як такти,що в пісні сумній.
Забула я напрямок ранній,
До кого хотілось мені?
Промерзли кістки на зупинках,
Чекати тих водіїв.
Візьму й розвернуся,
Я далі пішки піду.
Можливо десь зупиньсь?
Щоб сховатися від грози.
Пройду по проспекті великих,
Й незнаних мені авторів.
Згадаю на мить,про хороших,
Забутих моїх вчителів.
Погляну на небо,
Де сонця немає,
А дощ по зупинка,
Свою мелодію грає.
Нестримний він,в поривах вогню.
Все міцніший із кожної миті.
Й автобус ніхто не чекає,
Сховались від бурі геть всі,
Забули про світ на дворі.
Здається всіх щось тримає.
Від подихів які відчуваю.
Чи це я промерзла?
І вітер так грає.
Мене він ні краплі, уже не сховає.
Дійду до будинку, сховаюсь і я,
Нагріють стіни, і на небі зоря.
Наберу я ванну, й забуду про все.
Так як і дощ, забув про мене.
Не дав він можливості скритися,
Від пронизливих дотиків,
Мокрого одягу.
Холодних відчуттів.
Забутих вогнів!