Розхристана надія йшла за Очі у світ,
Замети й сніговії в душі лишали слід.
Невтілені бажання додали сивини,
З колодязя черпала я правду з глибини.
Стомилася сердешна надія у дорозі,
У пошуках змозолила до крові ноги босі.
За світоч слугували їй віра і любов,
І гоїлись так швидко мозолі, збиті в кров.
Була моїй надії зоря дороговказом,
Щоб як ішла по світу, не заблукала часом.
Шукала безпорадна у чому сенс життя,
І врешті зрозуміла: добро це й каяття.
Т. Семенченко
