Осінній вітер жовтим листям шелестить твоє ім’я,
Ранковим холодом, злодійка осінь краде цілунків теплоту,
Раптовим сумом прилетить недавній спогад – ти і я…
Заповнить чистим почуттям дзвінку у серці пустоту.
Горить і тане на губах недавніх уст твоїх печаль,
І гонить вітер вдалину на павутинках твої сльози,
Я знову твій і той вчорашній – чи на краще, чи на жаль…
Вулканом в грудях знов гуркочать почуттів осінні грози.
Іще один коротший день спливає сонцем за вікном,
Хвилини знову у висках пульсують прагнучи до тебе,
Твої обійми, мов нектар, такі потрібні нам обом,
Тремтять у пастці слів, волають линучи до неба.
Заплющу очі і в очах твоїх, мов в озері втоплюся,
Зімкну долоні і відчую ніжних рук твоїх невидимий полон,
На тебе, мила, я так довго і так пристрасно молюся,
Ти мій міраж, моє натхнення, моє марево і сон.
Ти моя дійсність, що щодня болить в душі коханням,
Як можу я в цю довгу осінь без тепла твого - скажи?
Промінчик теплий розгорить в душі бажання,
Ти тільки пригорни, і поцілунками вогонь цей збережи.