Є речі, що не загадаєш
не зітреш, а пригадаєш
Прогадуючи все життя.
Сурма, тюрма -- іще один в армію
іще один в вирій,
у простір, де
магнію спалах лиш зірка до сонця
лише легкий доторк стерні до колін.
Кинувши все, забуватиму всіх
забуватиму і викреслюватиму.
Поки не зникну сама,
проходячи крізь шовкові та хебешні простирадла
вчитимуся забувати доторки тканин до шкіри
Як все інше. Як і все інше.
Ми всі забувші та забуті.
Ми несвідомістю закуті
від темної жаги життя
і прокидаючись у жаркій скруті
коли печаль тріщинки-кутики
губ заломить у печалі скрутні.
Лиш кращі -- ті, що не бояться
лиш кращі -- безсмертя сну забутого пізнавши
Йдуть перші.
Коли прокинутись вже пізно.
Кохані всіми разгильдяї, улюбленці цієї і тієї сторони
(ну і жінок, звичайно)
Привідкривають двері, не кажучи прщай.
(Вони завжди кажуть до побачення)
А ти все живеш, караючи себе.
Не залежачи, засинаючи в сіті.
Не люблячи, прагнучи миру
Кохаючи, все одно спимо, пускаючи до себе когось у ліжко
Адже переглядати сни разом, це практично як у кіно піти, не правда ж?
Наркотики виринають чи підтоплюють тво. свідомість
Але на час, час твого сну
