Ми не трималися за руки
У прохолоді вечоровій,
І не для нас чарівні звуки
Закоханого солов`я...
Та серед безлічі історій,
Написаних на серці шрамом,
У кожного життєва драма...
У нас - написана своя.
У ній немає поцілунків
Чи ніжних доторків долонь,
Нема ніяких подарунків,
Лише загублені слова...
Хоча слова ті, як вогонь,
Що опікає щемом душу...
Я лікувати її мушу?
Чи дякувати, що жива?!.
Не можу пояснити чому,але ваші вірші мені якісь близькі по духу.А цей просто - рідний.Дякую !Не подумайте нічого поганого,але я його собі вкраду.І він буде трішечки моїм.Спасибі за розуміння.
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Із задоволенням поділюсь! Хай буде трішечки Вашим.... Вам дякую!
Гарна поезія. Глибоко й переконливо. Кожен може це співставити зі свохм особистим. Здається, що всі ми щасливі по-своєму, а от проблеми вирішуємо однаково. Філософія, що тут скажеш.
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00