Ранок! Ми прийшли до цього лісу на світанку, коли співали пташині хори та важкі холодні роси світилися першими діамантами нового дня. Як блищало, як променіло золоте марево крізь тунелі крон, розганяючи вогкий туман! Трави виточували аромати так терпко, майже задушливо, але прохолодні струмені повітря, що облетіли відпочилу землю, освіжали наші груди. Старий ліс, замшілий ліс, скільки життів та смертей у тобі! Скільки переплелося стовбурів і гілок, скільки коренів, через які ми зачепилися, скільки струмків, торішнього листя, вкритого молодими пагінцями та першими весняними квітами. Безліч невидимих очей стежило за нами. Сила-силенна шкарлупок, розломлених недовірливими білками, сила-силенна костей обгризених сторожкими вовками та лисицями. Але тут ближче до узлісся влаштувалися дивні звірі. Вони побудували будиночок на міцному розлогому дереві. І тепер ми сіли у ньому на старих кольорових килимках, аби пити чай, що пахне самотою лісу. Їмо горіхи, визираємо з пустих вікон, як володарі лісу. Тут так затишно, по-домашньому: дерев'яні полички, необроблені, натуральні, скриньки з нехитрим скарбом, дрібничками, що нагадують дитинство, білі мережані завіски, зібрані металевими кільцями, крізь які пробивається плющ. А ще букети із живих і засушених квітів, гербарій, свічі, що зігріють душу присмерком , стільці, ліжко. Та хіба вони потрібні? На підлозі серед килимів і подушок набагато зручніше вдивлятися у пелюстки тюльпанів на підвіконні. Ми випростуємося, довго вивчаючи стелю, адже крізь неї проглядає небо. "Трави й дерева, ставши волоссям, увійшли в нашу шкіру", від того так лоскочуть наші руки та стегна нескромні мурашки. Розповімо багато дурних історій, казок, поділимося спогадами і замовчимо, дослухаючись до стихії пробудження і самітності. Поверну голову, подивлюся - твої очі кольору неба. Ти прекрасна!
ID:
583651
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.05.2015 10:20:28
© дата внесення змiн: 14.09.2016 09:41:52
автор: Ольга Білицька
Вкажіть причину вашої скарги
|
