У нас сьогодні хмарно і холодно. Всі скаржаться, нікому не подобається, а я сиджу і сподіваюсь, що піде дощ. Такий поступовий, освіжаючий, проллється великими краплями на засохлу, знеможену землю. Що б не казали, а з дощем оживає все і земля, і трава, і люди.
Я обожнюю дощ, хоч натура моя вогняна. Для мене рай, коли за вікном стукає краплинами льодяної води дощ, я сиджу на дивані, закутавшись у теплу пухнасту ковдру, в руках тримаю чашку запашного гарячого чаю з медом, а на колінах лежить улюблена книжка. Так я могу сидіти днями. Мабуть, це дуже ванільно, як зараз говорять, але в такі моменти я почуваю себе дуже затишно і приємно.
Після дощу завжди приходить оновлення. Приходить щось краще та яскравіше. Вже за це в нього варто закохатись.
Дуже ванільно
