- Хто ти?
- Я - ніщо. Я... Я - ніхто. Я - пилинка всесвіту. Я - листок на вітрі. Я - бруд під ногами суспільства.
І я... Я - привітна, доступна людина для всіх.
Так, я - вище всіх. Я - революціонер. Я - месія. Я - багато чого. Я! Я - все.
- Чим ти займаєшся в житті?
- А-ха-ха-ха-ха!
Чим я займаюсь! Ха-ха-ха! Чим я займаюсь?! Фу-у-ух.
Чим я не займаюсь тільки. В основному, повною нісенітницею. Тобі і справді цікаво? Навіть мені не цікаво. Навіть їм не цікаво, подивись! Нікому. Тільки тобі. Дякую...
- Що з тобою не так?
- Хм. Мене... Мене мучать явні жахи. Я йшов і впав. Так... Впав. Але... Але куди я йшов? От в цьому питання. От в цьому треба розібратись.
Або не так. Куди я впав? Я не знаю.
Мені, здається, добре. Так, мені було дуже... Дуже погано. Так погано, що хотілось літати.
Я повернувся. У повітрі. Але не побачив її. Куди вона ділась. Куди?! Вона сама мені розказала. Потім розказала, але я ще цього не знаю.
Цікаво. Я нічого не знаю. Але знаю все. Цікаво.
Справді. Я пам`ятаю, як подав руку. Та-а-ак, я подав її. А в неї встромили ножа. Ха, ножа!
Дорога. Ззаду. Не така довга для інших, та не така коротка для мене. Я бачив, як вона йшла. Вона - не вона, а вона - дорога. Я не раз кричав в слід навпаки. Мені цікаво було. Чи чує хто мене? "ГЕЙ!" Ніхто. Ха-ха-ха-ха!
Колись... Колись. Було по-іншому. Якось... По-іншому, так. Я тоді не бачив, але зараз. Я бачу. І я плачу. Хо, римуються. Хоч вірші пиши. Та ні. Який сенс?
Але біс з ним, з тим "колись". Що далі? Далі я бачу липку даль. Так. Липку, сипучу. Як цукор, в який додали води. Не так багато, але і, знову ж таки, не так мало. Кондитери це називають патокою. А може і ні. Звідки мені знати?
А що буде через три дні? Те, що він і казав. І зробив. Зрештою, хто бачив?! ХТО?! І я так думаю... Нас приходили подразнити, я знаю.
А ким я буду? Так. Дійсно. Забагато питань. Вибач.
А все таки...
Я хочу жити вічно. Жити вічно і померти. Як колись. Як колись давно чи просто колись. Я ще не визначився. Ох, знову зачіпаю "колись".
А все таки...
Віриш-ні, я злий. Я дуже злий. Що? Не віриш? Плювати.
Але ми зупинимось. На цьому.
САМЕ ЦЕ ЗІ МНОЮ НЕ ТАК, ЧОРТ ЗАБИРАЙ!
- На кого ти злий?
- О-хо-хо-хо-хо! Я... Я не знаю. На тебе, наприклад! На нього. На неї. На них. На вас. На всіх. На себе. На себе. На себе.
Знаєш, коли вчиш гарних манер грушу... Не хочеться проводити такі процедури з людьми. Але не довго. Вийди я на вулицю. Випусти ти мене... І... Хо-хо-хо. УРОЗДРІБ, ПАСКУДИ! УРОЗДРІБ!!! Та ні. Я... Ні.
- Чому ти злий?
- Я не знаю. Ти не знаєш, то чому я повинен? Так чи інакше...
Розумієш, коли сидиш в траві. Довго. Ти сам... Стаєш травинкою. А кому треба травинка? Кому?! Коли ти в рої бджіл, виходить, ти і сам бджола.
Весело? Ні. Так. Ні. Не знаю. Пас.
А коли ти сидиш і робиш шпаківню? Ну, маленьку таку. Як твоє достоїнство. А шпаки приходять і ламають. Дивляться на тебе і ламають. От це було несподівано. Настільки, що іншого результату годі було і чекати.
Що це? Пістолет? Дай-но.
