О, доле... доле, чим ми провинились
перед тобою протягом віків?
Роками від чужинців боронились
та хоронили юних козаків.
Бо землю українську плюндрували
ватаги ворогів з усіх сторін.
Дівчат, немов худобу, продавали,
приречених на рабство і на скін.
"Робоча сила" ми були, не люди.
Та врешті поламали це ярмо.
Якби ще не свої лихі іуди,
Якби їм всім та на чолі клеймо.
Усім отим, хто у скрутну годину
рахує за спиною срібняки.
А мати біля тіла: " Сину... сину",
й не відпуска холодної руки.
То де ж та правда? Де та правда, Боже?
Комусь - усе, комусь - стражденний час.
Вже вкотре українці на сторожі.
О, доле... доле, усміхнись до нас.
Відвернулася доля від нас, українців... Видно, занедбали ми свої духовні цінності і рідну державу... Дяка справжнім патріотам, які готові на все заради України! Щемні й наболілі рядки, що торкають душу...
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Відвернулася доля від нас, українців... Видно, занедбали ми свої духовні цінності і рідну державу... Дяка справжнім патріотам, які готові на все заради України! 
