Як і тоді – все починається саме тепер,
Жіноча ніжність її грудей,
Ліжко, що пахне яблуками і вербою,
Вірність – це спати із кимось не так,
Як я сплю із тобою,
І більше ніколи не захотіти
Із нею (іншою)
Ще.
Залишати її, навіть не думаючи про це,
Зрада – це коли пам’ятаєш її лице,
Памятаєш її долоні, звернені вниз,
Дихання, що важчає наче ранковий туман,
Кожне чуже імя, яким я її називав,
Поки запам’ятав.
Розуміючи,що вона зі мною лише лишень,
Знаючи, що більше не буде таких ночей,
Вона чіплялася за кожну із ран,
За кожне з чужих імен,
І гіркла, наче оман,
Вмирала, наче ромен.
Коли ти пам’ятаєш імя – ти пам’ятаєш усе,
Холодне пасмо, солоні моря,
Рибячу рух її живота,
Срібну емаль уздовж сухожиль,
Похіть, яка врізалася в карк,
Наче надламаний кіль.
Пяного ранку млявість тягуча,
З ночі зіткана павутина,
Стільки любові, що
Хочеться люті,
Щоб залишатись
Людиною.
ID:
602404
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 27.08.2015 10:14:53
© дата внесення змiн: 27.08.2015 10:14:53
автор: Мирослав Гончарук_Хомин
Вкажіть причину вашої скарги
|
