Якщо тобі щебече пташка,
Й шипить між тим як та змія,
Завжди уважно прислухайся
Про що сплітає там вона ,
Чи може в ній проснулось стерво,
Чи раптом неміч її їсть,
Коли буває в тоні чуєш,
Що не господар ти, а гість,
І толку з тебе, як з козла
Гостинця пінного до столу,
І ти не той, й вона не та,
Та хата ваша не твоя.
Тоді тут все насправді просто:
Жар-птицю ти собі намріяв,
А кури тільки лиш клюють,
Коли заходяться у співі,
Коли в сльозах кудахчать муть,
Й скидають застаріле пір’я
Наплюй й іди, не стій, не слухай,
Не боронись, не нападай,
Віддай останнє, не барися,
Нехай потішиться «жар-птиця»,
А ти зажмурившись тікай…
І хай собі щебече пташка,.
Й шипить між тим як та змія…
