Туман...
Немов загублені душі нас обступили,
А сили
Це бачити нема...
Хмарний ранок...
Поля накриті завісою,
А від міста
Залишились силуети, дула
Труб... Дивний стан
У погоди. Чи це в неї таке почуття гумору? Невідомо.
Додому
Їдемо, бо скоро зима,
А поки що осінь... І знов на ганок
Ступили загублені душі.
Придушено.
Усе залишилось так, мовби його ніколи не було...
***
І знову стара історія...
Загублені душі ще живих тіл
Блукають по полю без діл
У пошуках спокою...
Емоцій ніяких нема...
Пам'ять періодично відходить в глибини,
Навколо літають дракони, палячи ліси і кривлячи спини...
Епіцентр жерла...
Боротьба, вмита в горі;
Постійно ліпших забирають догори...
І до якої пори,
До часу це триватиме? Чи цього хотіли - зацікавитись глобальною грою
І програти? Година сумна...
Нема живих і, можливо, мертвих. Зло.
Усе залишилось так, мовби його ніколи не було...
І ми теж померли...
14.09.15
Це ж треба: так володіти внутрішньою римою верлібру, аби фонеми проникали у свідомість малюнком! І хто Вас навчив? Гадаю, самі опанували це мистецтво людської втіхи - ставати на момент нікчемою перед СЛОВОМ і філігранно нести ЙОГО іншим. Щасти.
Systematic Age відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, я сам це опанував.
Щиро дякую. Вам теж хорошого дня