Вибач рідна, бувало по-всякому,
Всі ми грішні у цьому житті.
Я так рідко тобі було дякував
На подружньому нашім путті.
Пелюстками троянди не встелене,
Шлях не був цей прямий і легкий.
В жорнах часу життя перемелене,
Залишився лиш спогад щемкий.
Стерлись в пам’яті перші побачення,
Закрутило нас в вирі життя.
Рідко в тебе просив я пробачення,
Тож спізніле моє каяття.
Важко так ці слова вимовлялися,
Був не завжди уважний, правий,
Щось дрібним і нікчемним здавалося,
А інколи я був глухий.
Ми прожили і в горі і в радості,
Народили в коханні дітей
І немає межі моїй вдячності,
Як поваги межі від людей.
А провини, образи учинені
Свідомо чи ні - ти пробач.
Це мій біль і гріхи не замолені,
Тож пробач і благаю - не плач!
29.10. 2015 р.
Як іноді не вистачає таких простих і водночас важливих слів!
Мирослав Вересюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ми дійсно скупі на слова вдячності і ще більше на вибачення.... На жаль розуміння цього приходить надто пізно. ( А в нас фактично одне і те ж прізвище!)