Причаїлася й заховалася в глибині душі,
Там так мріяла і все виділа - немов в сні.
Там спокійно їй було, але жаль, -
Що не знала тих тривог й цю печаль.
Так жила вона й набиралася мудрості;
Бо не бачила і не знала ще - куди йти,
Бо ще серце їй не кольнуло в бік, розігнавши кров,
Бо в душі не пробудилася ще її любов.
А як кольне, вже, серденько й затремтить
Й у очах сльоза радості заблищить, -
То буде вона веселитися і журить
І тоді вона – дасть си вольності й буде жить!...
17.11.2015р.