Ти вибач мене мамо, за сідину волосся,
За тяжість погляду в твоїх очах.
Я став таким, так довелося
Але про щастя твоє мрію я у снах.
Моя ти зірка, що ведеш до щастя,
Бо тільки твоє слово поважаю.
Тобою заняті думки, на щастя,
Про мене часто думаєш ти теж, я знаю.
Тобі сідин додав не мало
Та вийшло так, мене ти не суди.
І болю додавав тобі бува не мало
Та завжди допоможеш вибраться з біди.
Були самі, пішов він дуже рано,
Не допоміг мені він стать на ноги.
Виконував роботу, просипався рано,
Та все ж я не зійшов з своєї дороги.
Я вибрав шлях, і йду по ньому одиноко
Та подумки тебе я згадую й молю,
Щоб не схватили там з ненацька дикі вовки
І подумки я говорю тобі люблю.
Моя ти рідна, стала моїм сенсом.
Світи ж для мене, як маяк для кораблів.
Я постараюсь, не "кормити" тебе стресом
Й колись покажу, що добився і зумів.
Тобі всі квітів дарувать не буду,
Й не буду говорити, що роблю.
Прийду до тебе, й подарую я ромашки,
Й шепне на ушко, що люблю.
Для щастя не потрібно щось кричати,
Робить шалені, необдумані діла.
Ти вір, не буду я про біль мовчати,
Зметнусь я в вись, як птах із корабля.