Ну, ти нарвалася, діви́ця,
не буду більше я терпіти.
В Європу прешся, синя птиця,
та дома мушу я сидіти.
Шукаєш європейських при́нців,
пустих, багатих, молодих.
Так жартувати не годи́ться,
не треба бити мене в дих.
Я – Аполлон, як із картини,
а ти мене – в загальний ряд!…
Немає жодної причини,
продовжувати маскарад.
Я, ніби Ейфелева вежа,
стовби́чу мовчки на селі.
Сестра твоя за мною стежить,
щоб не курнув я коноплі.
Дійшло до чого – рейтинг пада,
за рік, за місяць…, вже за день.
Мені вже не до шоколаду
і не співається пісень…
Уже оскома скули зводить,
образа – груди розпира.
У тебе якось так виходить,
не красень я, якась мара.
Одна поезія лиш вірна,
вона чарівна і сумна.
Як вітер сильний чи помірний,
де світло – там завжди вона.
З тобою ж ледве ми знайомі,
й відвідувать мене не варто.
Ти більш не жінка в моїм домі –
так доля розіклала карти.
Бо я тобі – це не Акрополь,
і зовсім вже не Колізей.
Мандруй чимдуж в свою Європу –
я закриваю свій музей!
28.11.2015, Миколаїв
* Пародія на твір Д. Дробіна „Я словно Эйфелева башня“ http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624506