|
В його колекції нараховувалось більше тисячі монет, кожна з яких мала номінальну вартість не менше пів тисячі доларів. Деякі з них Сергій отримав у спадок від батька, кілька подарувала кохана на день народження, перекупивши у якогось неосвітченого торговця антикваріатом. Найдорожчі ж залишились у спадок від діда, що також колекціонував мотети. Ще в далекому дитинстві він розповідав, про монету Катерини ІІ яку отримав у подарунок від самого Сталіна, за вірну службу Комуністичній партії і Радянському союзу. Дід працював наглядачем у концтаборі, одного разу, стоявши у нічній варті, він підслухав розмову двох кобзарів, що обговорювали між собою план втечі, і звісно ж одразу доповів про це вище стоячим органам. Завдячуючи дідусеві, Сергій зараз має одну з найцінніших колекцій монет у Європі. Не зупиняючись на досягнутому, він став працювати над поповненням колекції сучасними монетами, що випускались мінімальним накладом, і мають не меншу вартість ніж старовинні. Для Сергія це стало справою усього життя, і перетворилось із звичайного захоплення у фанатизм. Він розмінював гроші в магазинах, банках, у простих перехожих. Одного разу в автобусі, побачивши в жінки 2 копійки 2001 року, дав їй сотню в обмін на монету, жінка безмежно зраділа, навіть не підозрюючи яку цінність вона носила у своєму гаманці. Сергій навіть придбав кілька гральних автоматів, і щодня, мов залежний гравець, біг перевіряти їх на наявність цінних монет. Він бачив числа всюди, на кожному кроці, в кожному гаманці, касовому апараті, на тротуарах, йому марились рідкісні монети. Одного разу, повертаючись ввечері з роботи, в переході метро він побачив капелюх з дрібними монетами, і серед них була та, яку Сергій шукав вже протягом 3-х років. Він, мов божевільний, вхопив капелюха і вибіг з переходу. Зжавши його що є сил, Сергій біг десь у бік Васильківської, пролетівши близько кілометра, він нарешті зупинився, розціпив пальці, розгорнув капелюха, і дістав з нього ту саму монету: 5 копійок 1992 року, - «таких в Україні всього лиш ТРИ, оце я щасливчик!» – Подумав він. «Чоловік певно також дуже хоче їсти» – подумала дівчинка в переході, дзеркалячи його зникаючу постать великими, голодними очима...
ID:
628010
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.12.2015 00:42:58
© дата внесення змiн: 12.12.2015 00:42:58
автор: Юлія Похолюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
