Сколихне хай мій біль ліси, -
ехом хай відіб'ють вершини!
...вже у серці нема краси,
лиш безкрайня пуста рівнина....
Лише сколота сумом ніч,
процяткована слізьми в сито...
Із тугою я віч-на-віч, -
нею наскрізь душа прошита.
І нитками із згадок-слів
про відречене та забуте
знов мережить уламки снів
те безсилля, роками скуте.
Бо не вернеш назад свій день!
Не зітреш вже душевну втому....
Як безопірна ти мішень
в часі зрадженому, сліпому.
проникновенно... а Вы совсем не пишите на русском?
мне было бы очень интересно почитать.
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Шкода вас розчаровувати, Володю, але ні. Зовсім - не вмію... Це б украінську опанувати сповна, я ж з Прикарпаття, тож моя рідна взагалі - діалектна говірка
Приємного дня вам
А, може, і не потрібно нічого повертати? Мар'янко, диви, який ти стрілець (саме завдяки таким дням, які роблять нас сильнішими і мудрішими) - б'єш в 10