Не каюся, що я – із могікан,
але актор палаючого віку
дописую не п’єсу, не роман,
а реквієм людині-чоловіку.
Які бували лицарі-мужі!
Які були мелодії тривожні,
і як не добачали душу кожну!
Але і нині брати рубежі
без ризику і вироку не можна.
І як летять до вирію роки
від самого початку і до краю,
біля якого облизня піймаю…
Усе минуле кане у віки…
Але найцікавіші сторінки,
як дії п’єси, все перегортаю.
...минуле кане у віки…
Але найцікавіші сторінки,
як дії п’єси, все перегортаю.
Чим більше прожив, тим більше переконуєшся, що життя таке скороминуче! Тож важливо погортати сторінки пам*яті. Дякую за вірш.
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарна, Ігоре, драматургія вашого театру. У одному з моїх віршів є такі слова:
Наше життя - це п"єса, драма, акт:
Дитинство, молодість і старість.
Несем свій хрест, долаєм страх,
Знаходим вихід, чи впадаєм в крайність.
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Одним словом українські Шекспіри теж не пасуть задніх.