Естет неначе мимоволі торкнется тво\х ніжних губ, зазнавши втрати, чи то болі, не опустив він теплих рук. Для нього біль вдуші тримався, у нього серце запекло-але ж так щиро він старався, але ж так тихо воно йшло. І що не знаючи наввіщо, ЧОму не знаючи куди, для нього все ще більше й більше рвучись ще дужче звязулись світи. Естет останніх літ жииття, останнім подихом надії\ втілив картину у життя, а у житті зостались мрії
