Розбивши дух об закуток людський,
Відчувши всі поразки - гомін стих,
Нікому не потрібний й дуже злий,
Вернувся ти додому із доріг.
Побачив погляд, воював за що?
Перед очима всі пожежі злив,
А тут забуло тебе все давно,
Забуло, що колись і ти тут жив!
Це рідне місто, ти за нього гнав
Себе вперед і страху не боявсь,
Тебе тоді весь світ впізнав, вітав,
А рідний дім, притихлий, не зібравсь…
І чоловік, і батько, син, і брат,
Зібравшись вчотирьох в осінньому дворі,
Заплакали, а золотий медалей лад,
Залишився би краще у війні…
Зривав горлянку, гнив ти і вмирав
І друзів там сховавши на весні,
Тоді ти плакав, зараз, ти ридав,
Що не лишився все ж таки в війні…
Та тихий голос ззаду обійняв,
Відчувши руку в себе на плечі,
Ти озирнувсь і зразу не впізнав,
Ті очі мами: «Син, мовчи!..»
* 23 вересня-день визволення Полтави від нацистських загарбникків,
зараз покищо День Міста!
Сильно!
