Ой,де ти,Музо? Так довго ти мовчиш
Про те,що силу і любов дарує.
Невже надхнення нікчемній пісні присвятиш?
Краса.що позичаєш злу- тебе плямує.
Вернись,забудькувата Музо,і співай
Достойну пісню ту,що завинила,
Але якому вухові співати знай-
Те,що тебе цінує і дарує силу!
Прокиньсь,ледача Музо, і поглянь,
Як час пошкрябав зморшками любов.
Сатирою для ув'ядання стань.
Презрій все те.що час пошкодив знов.
Швидше співай.ніж губить час,тоді ми збережем
Любов від смерті із косою і кривим ножем.
