Світлій пам‘яті своєї однокурсниці
Валентини Тітієвської присвячую
Ми познайомились в Одесі, на юрфаці,
разом ходили ввечері на танці,
учились і в гуртожитку жили.
Гуляли містом, в парку, біля моря…
Здавалося, могли звернути гори,
бо життєлюбами ми юними росли.
Ще жвавою була, не сумувала,
велике, добре і гаряче серце мала.
Сільська та щира дівчина з дитинства.
Чого б в житті у неї не бувало
і щоб в душі її не вирувало,
але ніколи не було за нею свинства.
Як мужньо ти знесла подвійну зраду,
сама собі завжди давала раду
в свої літа далекі й молоді.
Закінчила юрфак, не спочивала,
а потім так натхненно працювала,
що забувала все погане у житті.
Професією володіла добре,
у своїм ділі принципова і хоробра,
не бачила ти іншого шляху.
Бо не із тих, що ходять путівцями,
обабіч все блукають манівцями,
та за насіння видають лузгу.
Не склалося в житті у неї вдруге,
а серце з болем охопила туга –
помер її коханий чоловік.
Знаходила себе вона в роботі
та повсякденній про близьких турботі,
й гадала усамітнитись навік.
Але свого зустріла капітана,
могутнього та доброго титана,
і цьому не завадив океан.
Жили собі, як кажуть, душа в душу
і борознили вдвох одеську сушу,
самим життям писався їх роман.
Душа компанії у юбці, запальничка,
в тобі дрімала сил бездонна річка
і мужності жіночої заряд.
Тривало й стійко долі не корилась,
з хворобою відважно не мирилась,
та ворог наступав за рядом ряд…
Вона завжди була жіночна і надійна,
поводилася чемно і спокійно –
одна чеснота, мов би та картина.
Та коли доля нелегка спіткала,
сама хворіла й чоловіка доглядала.
Така вона, відважна Валентина.
Життя тобі як дар давалось Богом,
хоча нелегкою була твоя дорога,
не можна вберегтися від біди…
Та ти завжди уперто йшла до цілі,
ховала мужньо пасма посивілі…
Ти будеш в нашій пам‘яті завжди!
20.03.2016