Билась у вікно тривожно ніч.
Голосно зітхали пізні мрії.
Воском по щоці сльоза... Облиш,
зранене коханням серце мліє.
Мука злих невідань загорта
душу в морок. Непроглядну товщу
страху не розірве самота...
Може, її болем тихим зношу.
В грудях спалахнуло і горить.
Фатум нас розбив на два сузір"я...
Я зорю зриваю, хай летить
і на мить торкне тебе хоч мрія.
....................................................
За вікном зітхає пізня ніч.
Рветься знов весна у сни й....надія.
Запізнілі сумніви облиш,
наш в коханні світ ВЖЕ пломеніє!
так замовкла дівчинка... - і заговорила Жінка з висоти своєї любові: від серця, від почуття, від надії, від сподівання.
справді, це чудова річ: спостерігати за порухом чужої думки, красивої у чистоті своїй
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви мене зворушили, Касьяньчику Ваша дружба і підтримка - велика цінність для мене