Руки, як лід
А серце розпечене сонце
І в грудях цей жар потьмянів
Обпаливши почуттями ламкі кості.
Жадібний, намагавсь віднайти хоча б тінь
Схопити не земного полум'я промені,
Час невимовно розтягнувсь, поблід
І виснажений, наївний, почув дорікання розуму.
Я сприйняв це як буркотливий грім,
Як слова розчарованого в житті старого,
Сказав блискавці: "Хочеш вбий"!
І посміхнувсь життєрадісно сивобородому.
Я підібрав на лету мить
Пустелею поволік ноги до сонця
Голодний, босий, страшний
Кинутий, але всиновлений зорями.
