Емілі Джейн Бронте, Верес, як хвилі, рух бурі гойдає
Верес, як хвилі, рух бурі гойдає,
Північ, і місяць, і ясні зірки;
Морок і сяйво відрадно єднає,
Землю підносить і небо схиляє,
Дух людський з лона темниці звільняє,
Пута зриває, збиває замки.
В горах ліси буйні гомін збирають
В голос могутній – для вітру відвіт.
Ріки свої береги розмивають,
Швидко й безстрашно крізь доли спливають,
Води ще ширше і глибш розливають,
І залишають спустошений світ.
Блиск і згасання, і ріст, і вмирання,
Ніч з днем міняється – вічність летить;
Наче гул грому, мов тихе зітхання,
Тіней у сутінках літ і зростання,
В темряві блискавки ясне сіяння,
Що стрімко блисне і гасне умить.
Emily Jane Brontë
High waving heather, 'neath stormy blasts bending
High waving heather, 'neath stormy blasts bending,
Midnight and moonlight and bright shining stars;
Darkness and glory rejoicingly blending,
Earth rising to heaven and heaven descending,
Man's spirit away from its drear dongeon sending,
Bursting the fetters and breaking the bars.
All down the mountain sides, wild forest lending
One mighty voice to the life-giving wind;
Rivers their banks in the jubilee rending,
Fast through the valleys a reckless course wending,
Wider and deeper their waters extending,
Leaving a desolate desert behind.
Shining and lowering and swelling and dying,
Changing for ever from midnight to noon;
Roaring like thunder, like soft music sighing,
Shadows on shadows advancing and flying,
Lightning-bright flashes the deep gloom defying,
Coming as swiftly and fading as soon.