Весною життя починається заново,
Бентежить щодня і спалахує кров.
Кохання торкає людей, наче марево
І сон виганяє з усіх знов і знов.
З землі до небес, із небес і доземно
Ширяєм шулікою в пристрасті цій.
Любов – то гіпноз, бо які ж ми нікчемні,
Коли закохались й літаєм до мрій.
Та як не кохати? Життя ж бо коротке,
А завтра ще й може прийти не до всіх.
Хтось в пристрасті тане, немов у болоті,
А в когось любов вируша за поріг.
Буденність, свята – все одно що там завтра,
Коли у серцях все палає, як жар.
Той мізер часу всім не гаяти варто.
Кохання живить, і у мріях – до хмар.
Дякую!Приємно дуже!!
