У тебе мораль роздавлена
І в голосі порожнеча
Місцеві думають хворий
А це просто напросто втеча
І правда твоя розплавлена
Останною краплею віри
Моєї. У твоє слово
Кричав ти люблю щосили
Я слухала вірила плакала
Ковтала свої сльози
Мовчала й кричала налякана
А за вікном били грози
Так били ніби востаннє
Неначе їх більше не буде
зрізали квітку кохання.
лежать Пелюстки її. всюди.
Немає більше освідчень,
Ночей із твоїми обіймами
Вокзалів, та звинувачень
Цілунків між залізничними.
Із нами також це сталося
Навпіл розбило стежку
Прибираючи хлам у кімнаті
Ти згадаєш про наші рештки.