І настане мир, закінчиться війна ...
Прийде й до нас весна у білій вишиванці
І не горітиме земля,
Не буде проливатись кров.
Зелене поле вранці розквітне маками червоними ...
Де проливалась кров.
І дівчина сплете вінок,
А люди рани залікують,
Міста і села відбудують ...
Та в серцях ще довго болітиме війна ...
Із пам’яті хіба нам можна стерти,
Про те, що сталось? Й скільки їх померло?
Замучених, розстріляних, убитих, тих ...
Хто не повернеться ніколи з бою додому
Не буде їх серед живих, таких відважних й молодих
Герої не вмирають! Герої не вмирають ...
Он повертаються із вирію птахи ...
А мати дивиться у небо − й біль в очах.
«Як жаль, що мій синок не птах ...»
А он в гніздечку ластівки
Над дітками своїми в’ються ...
Дівча дивилося на них і сльози на очах ...
«Чом я не те ластівеня, не птах?
Де мій татусь?
Чому моя матуся більше не сміється?»
... Настане мир, закінчиться війна,
І Правда Кривду переможе.
І люди скажуть: «Ні війні!»
Й прийде весна у білій вишиванці.
І Україна наша молода, як та весна, розквітне вранці!
