23-го я прийшов на спалений Майдан. Посеред купи зітлілого мотлоху стояли залишки барикади. Згорілий Будинок Профспілок зяяв обпаленим скелетом. Туди-сюди снували люди, несли квіти до Хреста Небесній Сотні. Я шукав знайомі обличчя, бо за тим усім хіба на часі було конкретно знайомитися? Навіть по імені багато кого так і не довідався. Але щастя! Наткнувся на Василя – сотника зі Львівщини. Обнялися, згадали побратимів, обмінялися телефонами, побродили по залишкам нашого Майдану, випили гіркої, пішли до Профспілок, на Інститутську, в Український Дім. Якісь нові обличчя вартових, нові люди. В залі проходила якась конференція, все було обклеєне світлинами загиблих хлопців. Люди розгрібали ще те, що залишили після себе горе-стражі порядку Януковича. Хтось мив підлогу, ремонтували стіни та бібліотеку.
Я знову повернувся в намет «Спільної справи», біля якого розташувався міні-музей з трофеїв, «бімби» та «секретної зброї», яку в буремні дні Майдану випробовував мій побратим Тарас з хлопцями. Тут лежали і наші каски, шоломи та решта амуніції.
Посеред березня я залишив Майдан і поїхав на батьківщину трохи перевести дух, набратися сил та допомогти нашим патріотам боротися з місцевими корупціонерами, тітуханами, залишками «ригів» та іншими особами схожого штибу, які вже поперефарбовувалися і перебігали до інших партій та політичних рухів. Ці паскуди тепер вдавали з себе патріотів та чесних людей, намагаючись знову втримати владу будь-якою ціною. Березень та квітень пройшов в місцевій боротьбі, ми готувались до виборів у травні, правильно налаштовуючи народ на патріотичний лад, бо вважали Майдан не закінченим. Тим більш, події в Криму вказували на загострення відносин з країною-сусідом, яка мстилася всьому світу за падаюче кільце олімпійської символіки в Сочі.
Якось прийшла «смс» від «Спільної справи», хлопці з якої, з початку травня разом з нацгвардійцями чергували в ЦВК на Лесі Українки. Я знову подався в столицю, де зустрів нових і старих побратимів. Ми чергували на випадок провокацій і спроб захопити адмінбудівлю тітушнею. Там познайомився з Миколою, Сергієм, а Олександра Данилюка, Наталку Степанюк, Володимира Капітонова, Сергія Кузеванова, Олександра Дегтяра та багатьох знав ще з грудня. Ввечері з друзями – Льонею (зараз в десантурі), Сергієм і нашими побратимами по Спільній Справі ходили на тренування з рукопашки та ножового бою. На той час я мав натовський «пісок», чим дуже пишався.
Під час одного з таких чергувань мені зателефонував Замілюхін Сергій – організатор і ватажок РУН, з яким я пройшов Майдан. Про добробати «Донбас», «Дніпро» я вже чув не один раз, але думка, що не пройду медкомісію за станом здоров’я та за віком не давала остаточно визначитись. Він розповів про «Дніпро-1». Серце давно краялось від захоплення Криму і від того, що творилось на Сході моєї землі. Біля Криму – Каланчак, моя Херсонщина, а біля нас - Дніпропетровщина, вже в Марянському, а там Нікополь, Капулівка з могилою Івана Сірка, Оржо, Марганець. Там народився і виріс Вольдемар – мій побратим по Майдану, вільний козак і бард. Чому вже тоді нам не дали взяти в руки зброю? Чому вже тоді гинули герої, кращі і сильні духом в нечесній грі з лютим ворогом?
так...тут є над чим подумати...ну, Береза-той якось одразу відокремився...Семен "малює картинку" з народом..хотілось би вірити,хоча...а Діма-тут все складно якось..зовсім незрозуміло...
" I навiть чорт гидуе купувати душi" ( Лiна Костенко) ...ось така гiрка петрушка ... )) ..а з приводу Яроша що думаеш, Юр?
kriwoy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Початок був непоганий...потім якось здулось...знов піднявся в очах коли з нашими хлопцями особисто брав участь в обороні Пєсок. Потім знов щось не так. Дивлюсь я на нього, на Семена, на Березу та й думку гадаю...
Вони й зараз прикидаються патрiотами, й знов i знову не дають народовi влади. А тi, хто до влади добираються-стають одними з них...i вони вже- не народ...
kriwoy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"...та одразу прийде пафосна лава, вони вручать медалі, кричатимуть "Слава!"...він буде жить довго...він буде жить дорого...та стане нашим внутрішнім ворогом...я не хочу бути Героєм Укпаїни..."
"...та одразу прийде пафосна лава, вони вручать медалі, кричатимуть "Слава!"...він буде жить довго...він буде жить дорого...та стане нашим внутрішнім ворогом...я не хочу бути Героєм Укпаїни..."
