Знову осінь вривається в душу,
Павшим листям дороги встеляє.
Небо сіре, таке похмуре,
Свої сльози на вікнах лишає.
І не гріє ні плед, ні чай,
Мою душу нічим не зігріти.
Як дитина кричу не лишай,
Я живу лиш заради миті.
Та осінні вітри відносять,
В протилежному боці від мрії.
Я біжу по опавшому листі,
Але в серці надія живріє.
І тривога така незвичайна,
Томить серце пустими ночами.
Розтікається ядом по венах,
І вбиває.... Так тихо вбиває...
І здається усе позаду,
Я не можу туди вернутись.
Де шукати свою розраду!?
Де я зможу тепер залишитись!?
І холодний осінній вітер,
Рветься в душу, пустими ночами.
Моє серце уже не зігріти,
Його осінь хапає руками.
І здавалось усе так просто,
Але спогади не забути.
В моїм серці холодна осінь,
Розтікається кров'ю отрута.
Моє небо тепер вже сіре,
І немає куди ховатись.
Навіть руки уже німіють,
Бо найбільше -це біль втрати.....
НАДІЯ КИШЕНЯ 04.10.2016.